Як навчити дитину читати

Як навчити дитину читати швидко та невимушено

                                                                      

Кожний батько читача-початківця знає, що знайомство з буквами та словами – це тільки початок. У той час як ваша дитина спотикається через кожне речення, працює над поповненням словарного запасу, і її впевненість весь час чергується з розчаруванням, ви, мабуть, ставите собі запитання: «Коли ж урешті-решт моя дитина навчиться добре читати?».

Навчання того, як читати швидко, займе часу більше, ніж просто послідовне прочитування речень, бо воно передбачає читання з високою швидкістю, усвідомленим розумінням і впевненістю. Щоби зробити дитину хорошим читачем, однієї здатності розшифровувати написані слова недостатньо. Для того щоб навчитись читати швидко, ще більш значущою є здатність розпізнавати й читати слова легко (без будь-яких зусиль) і з почуттям. Дослідження показали, що швидкість читання є предиктором чудової академічної успішності в цілому і що відсутність швидкості мовлення на цьому шляху часто призводить до проблем з розумінням.

Нижче наводяться п’ять експертних порад, що допоможуть розвинути у вашої дитини швидкість читання.

Читайте вголос і виразно. Джессі Вайз зі США, будучи «педагогом взірцевих батьків» і консультантом у питаннях домашнього навчання, підкреслює, що процес моделювання швидкості читання – це найкорисніше, що можуть зробити батьки для своїх дітей, щоб допомогти їм досягти доброї швидкості читання. Дітям необхідно чути тексти, які читаються гладко й легко. Їм також дуже важливо чути приклади читання з вираженням. Коли ви читаєте вголос, не бійтесь підкреслити емоції, що відбивають тон тексту, такі як хвилювання чи смуток, радість чи здивування. Покажіть дитині, що вірно прочитане слово допомагає розкрити його смисл.

Практика і ще раз практика. Читання, як і будь-яка інша навичка, щоби стати досконалою, потребує послідовно повторюваної практики. Мета швидкості читання в тому, щоб читати настільки «гладко» й легко, щоб це відбувалось автоматично й невимушено. Єдине, у чому є потреба, це час і зусилля.

Вайз каже: «Спортсмени та музиканти багато практикуються, щоби досягнути майстерності. Я гадаю, що та сама стратегія працює й у відношенні читання. Швидкість краще за все розвивається шляхом повторного читання одного й того самого уривка вголос до тих пір, доки не буде досягнута швидкість». Для цього моделюйте читання вголос, використовуючи певний фрагмент тексту. Виберіть невеликий абзац із приблизно ста слів. Нехай ваша дитина прочитає його кілька разів – до чотирьох разів за один підхід.

Точно визначте проблеми. Є три основних елементи швидкості читання: швидкість, точність і просодія (наскільки добре читач використовує зміни в тоні голосу, інтонацію, акценти, наголоси, паузи й т. ін., щоби передати смисл та емоції). Коли ви слухаєте, як ваша дитина читає вголос, звертайте увагу на всі ці три складові й постарайтеся зрозуміти, з якою з них вона має труднощі.

Вайз каже, що проблеми зі швидкістю можуть проявлятись по-різному. «Здогадується дитина про незнайоме слово за контекстом чи фонетичним звучанням? Чи складно це для неї?», – задається запитанням Вайз. Один зі способів з’ясувати, чи перевищено поточний рівень її комфортного читання, це підрахунок кількості слів, на яких дитина спотикається. За словами Вайз, «…якщо дитина невірно прочитує більш ніж одне слово з кожних двадцяти, вона буде зосереджувати свою увагу на розпізнаванні слів, а не на швидкості», а значить, мати труднощі.

Зробіть читання захоплюючим. Незважаючи на те що практика дуже важлива, не перетворюйте читання на тяжкий труд, якого ваша дитина просто почне боятися. Замість того щоби перетворювати цей процес на рутину з фіксованим графіком, спробуйте включити читання вголос у серію захоплюючих спільних заходів з дитиною.

Якщо ваша дитина – юний актор, який подає надії, створіть театральне дійство з улюбленої історії. Вам не потрібні реквізит, костюми й навіть сцена. Ілюстровані книги із двома чи більше дійовими особами чудово підійдуть для цього, але пам’ятайте: якщо історія не буде забавною та веселою, то вистава не вийде. Створіть свій власний випуск новин – це ще один вид діяльності, який дозволить попрактикуватись у швидкості читання. Ви можете записати короткі новини разом з вашою дитиною або використати спрощені версії історій з газети, а потім декламувати їх, як диктор телебачення.

Використовуйте аудіокниги. Аудіокниги – це величезний ресурс, адже звичайно їх читають професійні актори, націлені на створення цілого спектаклю, використовуючи при цьому всі можливості свого голосу, – саме такого виразного моделювання діти й потребують. Крім того, аудіокниги можуть бути особливо корисними в якості незалежного засобу для навчання дітей старшого віку, які все ще б’ються над читанням, але не хочуть сидіти й займатися з батьками.

Вайз пропонує такі кроки: «Виберіть частину аудіокниги (або частину книги, яку ви читаєте вголос). Прослідкуйте за тим, щоби дитина уважно прослухала її. Потім хай вона спробує прочитати її вголос разом з вами чи записом. Далі хай спробує прочитати цей уривок вголос самостійно, а ви послухайте, як вона буде це робити».

Аудіокниги можна купити (або скачати) у книжковому магазині, у бібліотеці чи Інтернет-магазині.

Цікава психологія для батьків

Перший клас школи — один iз найскладніших перiодiв життя дитини. Початок навчання дитини у школі призводить до виникнення емоцiйно-стресових ситуацiй: змінюється звичний для маляти стереотип поведiнки, виникає психо-емоцiйне навантаження. Школа з перших днiв ставить перед дитиною цiлий ряд задач, які дуже відрізняються від її попереднього досвiду, але вимагає вiд неї максимальної мобілізації iнтелектуальних i фiзичних сил. На дитину впливає цiлий комплекс нових факторiв: класний колектив, особистiсть учителя, змiна режиму дня, незвично тривале обмеження рухової активностi i, звичайно, поява нових не завжди цікавих для дитини обов’язкiв.
Дитячий органiзм пристосовується до цих факторiв, мобiлiзуючи всю свою систему. Не день, не тиждень потрiбний для того, щоб маля освоїлося в школi по-справжньому.
Адаптацiя (пристосування) дитини до школи — досить тривалий процес, пов’язаний зi значною напругою всiх систем її органiзму.
Спостереження за першокласниками показують, що в першi шкiльнi днi деякi дiти дуже гучнi, кричать, без упину носяться по коридорах, на уроках часто вiдволiкаються, iз учителем поводяться досить розв’язно. Іншi, навпаки: скованi, зайво боязкi, намагаються триматися непомiтно, бентежаться, коли до них звертасться вчитель. При найменшiй невдачi або зауваженнi плачуть. У деяких дiтей порушується сон, апетит, вони стають дуже примхливi, збiльшується кiлькiсть захворювань.
Усi цi порушення (зазвичай їх називають функцiональними вiдхиленнями) викликанi тим навантаженням у зв’язку з рiзкою змiною способу жиггя.
3вичайно, не у всiх дiтей адаптацiя до школи супроводжується подiбними вiдхиленнми, але знати їх потрiбно, щоб вчасно прийти дитинi на допомогу.
Деякi батьки досить скептично ставляться до тих рекомендацiй, якi дають психолог i вчитель. Вони мотивують це тим, що коли «ми вчилися, такого не було, нiкого не перевiряли, усi були однаковими, школа вчила усьому, на те, мовляв, i вчитель у школi, щоб навчити дiтей». Взагалі це так i є, але не зовсiм.
Немає потреби говорити про те, наскiльки ускладнилася i змiнилася (причому в гiрший бiк) економiчна i соцiальна атмосфера в нашiй державi. Цi змiни, торкнулись і родини. І, якщо ви уважно придивитеся до своiх дiтей —эробите однозначний висновок — вони зараз зовсiм не тi, що були 5—10 рокiв тому. З ними складно ладнати, складнiше переконати в чомусь, а також виховувати вцiлому. Жипя вносить своi корективи в усi сфери житгедiяльностi людини. Тому потрiбнi iншi пiдходи до виховання дiтей. І в цьому вам допоможуть, насамперед, педагог i психолог.
Анкета для батькiв першокласникiв з питаннями, на якi батьки повиннi звернути увагу в першу чергу:
1. Чи охоче ваша дитина йде до школи?
2. Чи цiлком вона пристосована до нового режиму, чи приймає як належне новий розпорядок?
З. Чи переживас дитина своi навчальнi успiхи i невдачi?
4. Чи дiлиться дитина з вами своїми шкiльними враженнями?
5. Який переважно емоцiйний характер вражень?
6. Як долає труднощi при виконаннi домашнього завдання?
7. Чи часто дитина скаржиться на товаришiв по класу?
8. Як справляється з навчальним навантаженням? (ступiнь напруги)
9. Як у порiвняннi з минулим роком змiнилася її поведiнка?
10. Чи скаржиться на безпричиннi болi i, якщо так, як часто?
11. Коли лягає спати, скiльки годин на добу спить? Чи змiнився характер сну в порiвняннi з минулим роком? (якщо так, то як?)

Негативні вiддовiдi на багато питань вказують на неблагололуччя в данiй сферi життя дитини.
Висновок про наявнiсть або вiдсутнiсть шкiльної дезадаптації грунтується на наявних негативних змiнах у станi дитини, відзначених батьками.
Успiшнiсть ададтації дитини до школи пов’язанi в першу чергу з готовнiстю до початку систематичного навчання. Органiзм повинен бути функцiонально готовий (тобто досягти такого рiвия розвитку окремих органiв i систем, щоб адекватно реагувати на впливи зовнiшнього середовища).
Якщо говорити про дiтей 6—7 рокiв, то вони до цього вiку цiлком готовi засвоювати навчальний матерiал, переробляти, запам’ятовувати, вiдтворювати його, тобто готовi навчатися. Проте i тут є своє «але». Шестирiчна дитина готова до систематичного навчаная iз задоволенням iде до школи, якщо з нею займалися та навчали необхiдним навчальним навичкам, наприклад, спiлкування з однолiтками i дорослими, поведiнка в суспiльствi та iн.
Недарма всi дошкiльники проходять психологiчне обстеження, де з’ясовусться рiвень готовностi до шкiльного нанчання. І чим вищий цей рiвень, тим менший ризик дезададтацiї дитини, тобто тодi майже безболiсно проходить процес звикання i пристосовування до школи.  Також важливо, що психолог з’ясовує і такi важвивi моменти, як рiвень розвитку уваги, темп роботи — повiльний або iмпульсивний, навички комунiкативностi, умiння поводитися при незвичайних ситуаціях. Батькам вiдразу ж даються конкретнi рекомендацii, як «згладити» цi гострi куги. Проте батьки повинні обов’язково довести до вiдома вчителя тi або iншi особливостi своєї дитини, щоб не загострити ситуацiю ще бiльше. Учитель знає, якi методи потрiбно застосовувати в роботi з конкретною дитиною.
У цей складний для дитини перiод багато чого залежить вiд дорослих, котрi її оточують, — вчителів i батькiв.
Найбiльш важливi фактори, що залежать вiд дорослих, — рацiональна органiзацiя навчальних занять i рацiональний режим дня.

Особливу увагу батькiв хотілося б звернути на органiзацiю режиму першокласника вдома. Якщо ви займаєтеся з дитиною вдома, пам’ятайте, що спочатку потрiбно виконувати тi завдання, що даються легше, потiм бiльш важкi, до занять варто приступати тiльки пiсля того, як дитина поїла i вiдпочила (рекомендується денний сон тривалiстю 1,5—2 години). Обов’язково робiть перерви (10—15 хв.) мiж виконанням завдань.

Не поспiшайте лаяти i карати дитину, якщо щось вийшло не так, не забувайте про те, що вона тiльки осягає шкiльнi премудрощi, їй важко. Краще дитину похвалити, надихнути, сказавши, наприклад: «Сьогоднi в тебе вийшло краще, нiж учора» або «Не засмучуйся, не усе вiдразу виходить добре, потрiбен час» тощо. Головне, щоб ви говорили спокiйно, доброзичливо, без образ. Пам’ятайте про те, що у важкi моменти житгя (а саме таким є перший клас) дитина шукає опору, підтримку, насамперед з боку батькiв.

Тому, шановнi батьки, будьте уважнi до своiх дiтей, знаходьте час поцiкавитися їхнiми справами у школi, частiше розмовляйте щиро із сином або донькою, не засмучуйте їх недовiрою i своєю байдужiстю.
Пам’ятайте, що родина — це оселя добра i спокою, де батьки люблять i жалiють своїх дiтей, а дiти — батькiв…